Головна » Весілля

В збірку ввійшли матеріали, записані працівниками культури, збирачами фольклору, фольклорними експедиціями на терені Житомирської області.

Цей матеріал спрямований для використання в роботі фольклорних колективів, працівників культури, зацікавлених автентичним народним мистецтвом

З давніх-давен одруження завжди було однією з важливих, урочистих і хвилюючих подій у людському житті. Спливали століття, падали імперії, на зміну одним народам приходили інші, виникали нові держави і суспільні устрої, але завжди жарким полум’ям палахкотів потяг молодих людей до єднання у міцну сім’ю.

Саме слово «весілля» народною свідомістю сприймається, як означення радості, веселощів. Це урочистий момент не тільки в житті двох молодих люблячих сердець, а і двох родин, члени яких складуть нову сім’ю. Двері хати, де відбувається весілля, за давнім традиційним звичаєм, відкриті для всіх-званих і незваних, близьких і далеких – всіх, хто хоче, піднявши келих на честь молодого подружжя, побажати йому щасливого, спільного життєвого шляху.

Немає меж тут людській щиросердності, гостинності, хлібосольству. Не рікою, а безкраїм морем розливаються на весіллі пісня, загадка, приказка, примовка. Тут можна почути багато тонких спостережень над людським життям, природою, народна мудрість закладена в цілому ряді звичаїв, обрядів, а незлобні, лукаві смішинки сиплються, мов рясний дощ.

Народні весільні звичаї заховують в собі досвід художнього відтворення дійсності людиною на різних етапах її історичного розвитку, в них можна побачити відбиток в сконденсованому вигляді світогляду, мудрості, норм моралі, свідомості кількох десятків поколінь. Якщо додати до всього цього викінченість поетичної і музичної форми пісень, що їх супроводжують, то значення народних весільних звичаїв виходять за рамки національної культури, і українське весілля, поряд з такими перлинами світової класики, як грецький епос і міфологія, індуські веди, фінські руни, сербські юнацькі пісні, ісландські саги, російські билини, українські думи, можна віднести до надбань загальнолюдської культури.

Всі дійові особи весільної драми живуть за наперед визначеними правилами, говорять, співають, діють відповідно до встановлених традиціями законів. Ці закони, весь запас висловів, дотепів, жартів, словесних формул, пісень, приказок, танців, обрядів увійшов у свідомість дійових осіб з дитинства, що ними користувались з діда-прадіда кілька десятків поколінь і в цьому треба вбачати основне значення весільних звичаїв українського народу.

На Поліссі весілля йшло безперервно, починаючи з моменту виготовлення короваю і кінчаючи його розподілом. Найчастіше воно розпочиналось у неділю і закінчувалось у середині дня у понеділок. Але інколи весілля розпочиналось у суботу чи навіть у п’ятницю і продовжувалось протягом кількох днів, а то й цілого тижня, з деякими перервами між окремими циклами обрядів для відпочинку. Проте це було характерним тільки для незначної частини населення – заможних, які могли дозволити собі кількаденне весілля. Переважна більшість українців намагалась і проводила весілля у якомога коротший строк.

У окремих українських селах рядились під вечір другого дня весілля чи на третій день «у циган», або «у молодого», і «в молоду», «у діда» та «в бабу» і ходили від молодого до молодої, де їх частували. Серед українців побутував звичай вшановувати батьків, якщо вони одружили чи віддали заміж останніх дітей. Батькові й матері плели вінки, садовили їх на покуті, а потім возили по селу.

Для традиційного після весільного циклу на Поліссі характерним було запрошення(або «перезивання») весільних гостей з числа близьких родичів до батьків молодого та молодої, що мало назву «бєсєда», «гості», «потрусини». На «потрусини» запрошували до себе хрещені батьки молодого і молодої.

На третій день сіяли і молотили в молодої і в молодого. Приносять кілька снопів жита, кидають на землю і починають молотити. Перемолотили, повіяли і йдуть сіяти. Переодягаються, хто за сіяча, хто за молотаря, жартують.

Останньою церемонією на після весільному етапі були «пироги». Через тиждень або два після весілля батьки молодого разом з найближчими родичами та молодими йшли до батьків молодої дякувати за невістку. Для цього мати молодого пекла сім пирогів, з якими вони йшли до сватів. Гостина відбувалась за участю близьких родичів молодої.

Традиційний весільний обряд українців Полісся складається з трьох частин: перед весільної, власне весілля та після весільної.

На перед весільному етапі основними спільними церемоніями виступають сватання та заручини. Суть сватання та заручин полягала в тому, що батьки обох сторін домовлялися про шлюб їх дітей та остаточно скріплювали досягнуті угоди щодо приданого, часу весілля, подарунків, витрат тощо.

Свататись йшли три-п’ять сватів, з хлібом, загорнутим у невеликий полотняний рушник. Як правило, сват ніс паляницю, що мала форму круглої хлібини. Обов’язковим атрибутом сватів був «кий» що виступав своєрідним символом повноважень. У розмові сватів з батьками дівчини традиційною була розповідь про куницю, слід якої вів до хати, куди прийшли свати. Їм одповідають висловом недовір’я та пропонують іти собі геть по-доброму. Та свати наголошують, що сила на їхньому боці та кличуть жениха з дружком. Ті входять і ведуть за собою молоду, яка засоромившись відходить до печі та колупає її нігтем, на знак згоди вийти заміж Після остаточної домовленості, дівчина приносить рушники, приготовлені для цього, пов’язує ними старостів через плече, а женихові затикає вишивану хустку за пояс. Закінчується сватання взаємним обміном хлібом та пригощанням сватів. З цього часу дівчина вважалась засватаною.

Наступною після сватання обов’язковою традиційною перед весільною церемонією на Поліссі були заручини. Вони відбувались вже з зарахуванням якнайбільшої урочистості, в присутності всіх родичів нареченого та нареченої, самих наречених, а головне-відбуваються в супроводі співу обрядових пісень. Молодих благословляли хлібом, а після того дружко пропонував їм взятись за кінці рушника і виводив молодих на посад, на найпочесніше місце в хаті-на покуті, де висять образи Христа, Божої Матері та святих. Для цієї нагоди лавки застеляли кожушиною. Співають весільну пісню, в якій говориться, як молода сідає на посаді, як Господь Бог назустріч їй іде, несучи їй щасливу долю та добру родину. Після частування, що проходило в супроводі весільних пісень, молодих виводили із-за столу таким самим способом, як заводили для участі у танцях.

[–pagebreak–]

Опис фрагментів весільних обрядів записаних на Житомирщині.

В збірку ввійшли матеріали, записані працівниками культури, збирачами фольклору, фольклорними експедиціями на терені Житомирської області. Усі розповіді відтворені зі збереженням говіркових особливостей. Весільні обряди описані з п’ятниці по вівторок.

Обласний Центр народної творчості дякує всім, хто допомагав у підготовці видання.

Опис фрагменту весільного обряду Сватання

(записала–Раїса Цапун, доцент кафедри фольклору Рівненського державного гуманітарного університету від Гапки Сивобородько (1916–1999.) в с. Будичани Чуднівського району).

Сватання було за тижнів три чи штири до весілля, а то й чириз кілька місяців. Справляли його в свята, зимою побільш на щодруху чи в неділю.

Ішли сватати старости з хлібом і горілкою. Як прийдуть старости до хати, то кажуть хто що придумає: чи ни продають тут тилицю, чи корову, чи ягницю. Потім балакали про висі ллє, договорились і все.

Тоді молода подавала рушники і подарки. На самий перід молодому на полумиску подає хустку. Молодий цю хустку вертає назад, цею хусткою на призву – третій весільний день (у молодого) зав’яжуть молоду. Приданки (весільні гості від молодої) ідуть зав’язувати, беруть хустку і цею хусткою зав’язують. Молода накидає на пличе матирі молодого хустку, а батькові-сорочку і говорить: «Даю батькові сорочку, щоб щитав за дочку, матері-хустину, щоб щитала за дитину, а Василеві – хустину, щоб мав за дружину».

На сватанні був їден чи два бояри, а дружка якась в хаті буде їдна чи зо дві. Тра дві, бо пов’язують сватам рушники. Пов’язували чи риз ліве плече.

Як уже засватали дівку, то співають:

Викотили на дорогу бочку (2р.)

Засватали в пана-свата дочку,

Викотили мидовую-

Засватали молодую.

Викотили мидовесиньку-

Засватали молодесиньку.

П’ятниця

Опис фрагменту весільного обряду Запрошення на весілля

(записала Наталія Вишнівська, керівник ФК Попільнянського РБК в смт. Попільня).

В п’ятницю молода з дружками запрошує на весілля свою родину, сусідів, друзів, знайомих. Просить рідних обов’язково з калачем, хустиною чи рушником «Просили батько й мати і я прошу на хліб на сіль до нас на весілля».

Ламайте калину,

Встеляйте стежину,

Дороги гілочками

Бо йде Галя з дружечками.

І нарешті заходять до майбутніх свекра та свекрухи.

Ті ж обов’язково перед тим, як має в хату зайти майбутня невістка, кидають під порогом мітлу чи віника, а якщо дівчина переступить віника, не піднявши, значить буде ледачою, а якщо підніме та поставить на місце-буде роботящою.

Після запрошення на весілля, господиня садить дівчат до столу, пригощає. Дівчата після того, як залишають оселю, співають так, щоб чули всі сусіди:

Були ми в свекрухи,

Їли ми пампухи,

По столі качали,

В полову вмочали,

А свекруха горда та пишна,

За нами не вийшла.

Напередодні весілля, найчастіше в суботу рано, в хаті молодої починають виготовляти вільце чи гільце. Так звуть зелену (зимою з хвої) гілку або маленьке деревце, що його втикають у хліб та прикрашають усім, що можна мати на той час: пучечками з різних квітів, горобини, калини, барвінку, позолоченими горіхами, барвистими стрічками та маленькими свічками. Гільце ставлять на кінці столу, і воно залишається там на ціле весілля. Дружки, вбираючи гільце, співають весільних пісень.

Опис фрагменту весільного обряду Перекуп квітки або вілечко

(записала Наталія Вишнівська, керівник ФК Попільнянського РБК в с. Почуйки Попільнянського району).

Обряд проходить в п’ятницю, коли дівчата святкують дівич-вечір. По обіді всі незаміжні дівчата, дружки збираються на подвір’ї в нареченої і під приспівки починають одягати «вілечко», це була гарна молода берізка, що в народі символізувала струнку дівчину.

Берізонько красна,

Мов наречена ясна,

У коралі одягайся

Та з дівоцтвом розпрощайся.

Ой дай мати масла,

Дочка корівоньку пасла,

Змастим ним ми стовбур очок,

Щоб не викрав буя рочок.

Після того, як дівчата одягнули «вілечко», вони сідали до столу і розпочиналося гуляння. А десь під вечір до подвір’я приходив наречений з боярами. Дівчата зустрічали боярів весільними переспівами.

Де бояри забарилися,

Чи на мосту провалилися,

Чи сіно косили, чи хліба просили,

Чи в соломі ночували,

Миші вуха покусали.

Наїхали бояроньки з чужого села,

А в одного бояронька сива борода,

А в другого бояронька лиса голова,

А в третього бояронька кривая нога.

А кривою ногою попіл вигрібають,

А сивою бородою припік підмітають,

А на лисій голівоньці біб молотить

Що нікуди зернятко не залетить.

Затим дружки обступають «вілечко», охороняючи його, а старша дружка починає торгуватися з боярином за квітку, якою увінчане «вілечко». Бояри ж не дуже хочуть витрачати гроші на квітку, тому біля вілечка проходять запальні торги. А ще хлопці намагаються украсти квітку. Нарешті вони домовляються. За певну суму дівчата віддають бояринові квітку, а до молодого виводять молоду.

Дружки співають:

Бери ж молодий дівчину,

Мов квітучую калину.

Хай її вродонька не в’яне,

Та ще кращою стане.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Вільце

(записала Тетяна Ковальчук, завідуюча клубом с. Сущани Олевського р-ну від Лупаїної Марії Андріївни-1937 р.н.).

У п’ятницю дівчата приходять до молодої додому, щоб вбирати «вільце». Просять у батьків сокиру, хліб, сіль щоб іти до лісу рубати «вільце». Батьки благословляють дівчат на цю гарну справу. В лісі дівчата шукають маленьку, кучеряву сосну, вважалось, хто перший знайде, той перший вийде заміж. Сосну потрібно зрубати за один раз. На те місце кладуть хліб, сіль. Співають:

Ішли дружечки горою позвали Галину з собою

Ходи Галинко з нами ми тобі йолочку зрубали

Як не рубали шуміла, як зрубали унила.

Червона калина білий цвіт десь мого милого дома нєт.

Писала листоньки- не вмію, просила батечка-не смію.

Далека дорога темний ліс, там мене молодую звір з’їсть

Де ви дєвкі йолку бралі (2р.)

На широкій долині

На широкій долині(2р.)

На високій фаїні

На широкій долині, на великій рівнині.

Коли дівчата підходять до хати співають:

Вийди матушко проти нас

Вітай клубочок вище нас

Вітай клубочок вище нас

Да питай донечки чи твоя

Я вже матінко не твоя

Я Іванова вічная.

Виходить мати нареченої і за ходом сонця осипає три рази дружок зерном.

Затим всі заходять до хати і сідають до столу вечеряти. Повечерявши, дружки починають вбирати «вільце». Спочатку роблять дві перші великі квітки, в них вплітають барвінок, калину, колоски жита. При цьому співають:

Перша квітка, перша квітка то Галина ранесенько

Друга квітка, друга квітка то Іванко ранесенько.

А в лузі калина, а в лузі калина весь луг закрасила

Підемо наламаємо і йолочку нарадимо.

Після цього роблять інші квіти та наряджають «вільце».

Співають:

В добру пору, в добрий час, як у людей так і в нас.

Цю пісню співають доти доки не нарядять «вільце». Потім садять молоду на стілець на подушку, розчісують їй волосся, одягають кабат, фартух, вінок, співаючи:

А в п’ятницю була дівчина весела (2р.)

А в суботу русую косу чесала (2р.)

А в неділю йшла до шлюбу плакала (2р.)

Ой, матінко буде мені жаль на тебе(2р.)

Ой, хто ж мені квіточки в саду посадить(2р.).

Далі всі чекають на молодого, а коли молодий з дружбами підходять до хати дружки ховають молоду до другої кімнати. Молодий знаходить наречену, і брат заводить її до кімнати, тримаючи за рушник. Дружки співають:

Ми стежечку прометемо,

Ми Галину проведемо

В добру пору

В добрий час,

Як в людей, так і в нас.

Перед тим, як посадити молоду за стіл, брат обводить її три рази навколо столу, при цьому цілує хліб, що тримають батьки молодої. Дружки співають:

А брат сестру(2р) за стіл веде, ранесенько

А ведучи (2р) та й повчає, ранесенько

Сестро моя (2р) будь покорна, ранесенько

Май свекрухну (2р) за матухну, ранесенько

Май свекорка (2р) за батечка, ранесенько

Май зовицю (2р) за сестрицю, ранесенько

Май зоверка (2р) за бра терка, ранесенько.

Молодий викупляє молоду у брата, а дружби викупляють у дружок вільце Починається весілля.

[–pagebreak–]

СУБОТА

Опис фрагменту весільного обряду Випікання короваю

(Ф. Вовк. Студії з української етнографії та антропології. -Київ)

В українців Полісся власне весільний обряд розпочинався, як правило, виготовленням весільного хліба-короваю. Коровай випікали в суботу. Це святий хліб, що має велике ритуальне значення і крім того коровай має й родовий характер: муку для нього мусять принести всі члени роду. Коровай мають право робити лише заміжні жінки, цих коровайниць мусить бути неодмінно непарне число. Коровайниці прикрашають свої голови барвінком та миють руки. Просять у матері благословення, та діставши його, вимішують тісто, співають пісень, закликаючи в них Бога та Богородицю допомогти їм у їхній праці. Коли тісто вже як слід вимішене, його виймають з діжі та розкладають на столі, а на діжу ставлять п’ять воскових свічок та ще одну велику на ножі, що його кладуть на дно. Коли тісто готове, з нього перше роблять великого, товстого коржа – підошву для короваю, а на цей корж кладуть решту тіста. Батько молодої кладе на середину короваю кілька дрібних монет, а мати покриває його рушником, натискуючи ліктем робить таким чином в тісті ямки, куди садять різні фігурки з того самого тіста в формі сонця, місяця, голубів тощо. Верхня частина короваю обкладається стрічкою, оздобленою також з тіста, щоб його оперезати, потім зверху в коровай встромляють шишку, що вінчає цілий коровай і надає йому остаточно його особливий характер. Кульмінаційним моментом коровайного обряду є прикрашання короваю. Поряд з шишками, які на Поліссі виготовлялись на дво-трипалих гілочках («рожнах») висотою 30-40 см, обвитих качалочкою з тіста, у центр короваю вставлялась верхівка ялинки чи зелена гілка, прикрашена червоною заполоччю та штучними квітами. Назва зеленого вбрання короваю була різноманітна: «гільце», «вільце», «вілечко», «йольце».Після цього ще співають, і коли коровай спечеться, виймають з печі та урочисто відносять в комору. Після того коровайниці, повернувшись до хати, беруть діжу, підіймають її вгору, стукають нею об сволок, цілуються «навхрест», носять діжу по хаті, співаючи пісень.

Опис фрагменту весільного обряду Запрошення на коровай та висіллє

(записала Раїса Цапун, доцент кафедри фольклору Рівненського державного гуманітарного університету від Гапки Сивобородько (1916-1999 .) в с. Будичани Чуднівського району)

Весілля справляли літом, в м’ясниці зимою і в госінь. Першим висілним днем є субота.

Ворота на дворі відчинені, це всі бачать, що весіллє почалося. Скрізь поприбирано й заметено.

Мати з самого рання ходить по силі і просить родичів, сусідів коровай розчиняти. Якщо з кимось із родичів чи сусідів посварена, то йде перепрошує і запрошує на коровай та висіллє.

Того дня все варать і пичуть: коровай, шишки, калачі, плаксун (весільний хліб). В молодого тоже пичуть коровай, шишки, калачі, а плаксун пікся тоно в молодої.

Перед гобідом сходяться коровайниці. Коровайниць було штири: двоє рошчиняють, а двоє ночви тримають. Ни брали коровайницями вдів і жінок, які ни були замужем. Коровайниці, як йшли вже розчиняти коровай, то несли в полумиску муку і яйця. Як мають вже рошчиняти коровай, то просять благословення.

Коровайниці:

Пані старості і пані постарості! Раз, другий раз і третій!

А всі, хто є в хаті, кажуть:

Раді слухати!

Ти й коровайниці знов:

Благословили на все добре, благословіть молодим коровай рошчинити!

А вже їм кажуть:

– Хай Бог благословить всі три рази разом!

Тоді співають:

Благослови, Боже (2р.)

І готець, і мати,

Своєму дитяті

Коровай рошчиняти.

Співали ше такої:

А в горідечку, частокілечку,

Розвивається зіллє (2р.)

А в нашої Гануні молоденької,

Начинається висіллє.(2р)

Бог її дає, Бог її дає,

Матінка помагає. (2р.)

Бог її дає, Бог її дає,

Батенько помагає. (2р.)

Рошчиняють і співають:

Вийду я на долину (2р.)

Стану я на билину,

Гукну я на родину:

-Бувай, родинонько, бувай,

До мене на коровай.

Близькая й далекая,

Вбогая й багатая.

Коровай рошчинили, тий приходять дружки вбирати молоду. Коровай спішили рошчинити, як молода ше була в хаті. Рошчинили, а ввечері–ліплять, коли молода прийде до хати, обпросивши все село.

Дівчата вбрали молоду, сіли погобідали, тоді сідає батько і мати на стільці, застеленому кожухом. Молода стає навколєна і кланяється в ноги батькові свому і матирі. Заспівали їм «Пострічай нас, Боже», ти й тоді молода із дружками пішла на село запрошувати.

Пострічай нас, Боже, (2р.)

На першім порозі (2р.)

В далекій дорозі.

Дружки ідуть дорогою у вишитих сорочках, расних спідницях. Гарно так дорогою, прямо аж цвіте. Молода із старшою дружкою заходить до хати і просить, ше й цілує всіх три рази в губи, не дивиться чи старе, чи мале. Як просить, то каже:

– Просили батько й мати, і я вас прошу на хліб, на сіль, на коровай, на висіллє.

Дружки ідуть гулицею і співають:

За Дунаєм чиришенька, за Дунаєм дві,

Ой, зацвіли зилиненько, гей, разом обидві.

А я тую чиришеньку обламаю-

Проте піду з дівоньками, гей погуляю.

Ни багато обламаю, ще й листочок,

Ни довго я погуляю, гей,- цей деньочок.

Ни багато обламаю-одну квітку

Ни багато погуляю, гей, – в цю недільку.

Як запросили усіх родичів, то повертаються додоми, бируть два калачі, і йдуть до батьків хрищених. Молода і старша дружка заходять в хату. Молода кланяється три рази хрищеному, хрищеній і просить: « Просили батько і мати, і я Вас прошу на хліб, на сіль, на коровай, на висіллє».

Дружки співають на гулиці, в хату не заходять.

Добрий вечір тому, (2р.)

А хто в цьому дому,

Старому й малому,

Ще й Богу Сьватому.

Молода просить і цілує всіх, хто є в хаті, кладе калач з хусткою, він оставляється в хрищених. Хрищені батьки вгощають молоду з дружками і дають гобрази з рушниками.

Як молода з дружками виходить з хати, то співають:

З високого неба, (2р.)

Кого дуже треба,

Пахущого зілля-

Просимо на висіллє.

Пахущої рути

Просимо вас прибути.

Коли молодий і молода обпросили рід, то молодий з боярами ішов до хати молодої, щоб запросити на висіллє батьків молодої, а молода іде з дружками до хати молодого запрошувати його батьків.

По дорозі до хати молодого дружки співають:

До свекрухи йдемо, (2р.)

Калача нисемо,

Нихай вона чує

Вичеру готує.

Нихай вона знає

Невістку встрічає.

В хаті молода кланяється до ніг батькам молодого і цілує три рази в руки і в вид і каже:

«Просили батько і мати, і я вас прошу на хліб, на сіль, на коровай, на висіллє».

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Випікання короваю

(записала Раїса Цапун, доцент кафедри фольклору Рівненського державного гуманітарного університету від Гапки Сивобородько

(1916-1999 .) в с. Будичани Чуднівського району)

Колись коровай пекли ввечері. Молода обпросить, а під вечір сходились коровайниці місити та випікати коровай. Виносили стілець, застеляли його кожухом, ставили на кожух ночви, завсігда побільш на кожух, а топір стали на подушку. Чотири коровайниці мили руки і кажуть:

«Дай, Боже, в добру пору почати, в кращу кончити».

Всі:

«Дай, Боже».

Ти й коровайниці знов:

– Благословили на все добре, благословіть молодим коровай замісити!

А вже їм кажуть:

– Хай Бог благословить всі три рази разом !

Тоді співають:

Благослови, Боже, (2р.)

І готець, і мати

Своєму дитяті коровай замісити.

Коровайниці місять коровай і співають:

Ой, як жеж я на коровай ішла (2р.)

Коробочку яєць несла.

Пиристріли мине хлопці-

Та й побили яйця в коробці.

Зробили мині біду,

З чим же я на коровай піду?

Замісили, тісто зійшло. Топір ставлять миску: На дно кладуть 2 колоски і гроші–і вже тоді кладуть тісто. Одна коровайниця взяла руками тіста–скільки вмістилось, переклала в миску. Другий раз тіста не докладе. Розпліскують його руками. Навкруг роблять обруч з тіста, щоб шишки не падали. Коли ліплять коровай, то коровайницям затикають за хустку над лобом по два колоски. В молодого то це брат, або систра є з чоловіком- то чоловік цей затикає. Сват рве колоски з житнього покутнього снопа, який ставлять зранку на покуті, тиче по два колоски за намітку кожній коровайниці і цілується з кожною.

Коровайниці співають:

Ой, тиче, нам тиче (2р.)

Чужий чоловіче,

Ружовую квітку-

Чужим жінкам за намітку.

Коровай зійшов, тоді його мастять і сажають в піч. Старший сват, або який є чоловік в хаті, бире мітлу з соломи і вигортає піч і типір сажають цей коровай. Як сажають, то двері зачиняють, щоб ніхто не зайшов до хати.

Співають:

Чиривата місила, (2 р.)

А горбата ліпила,

А чирнявая та білявая

Й у піч заглядає,

Чи хороший коровай має.

Коровайниць садовлять за стіл і дають їм вичерати.

В суботу пекли ше й шишки, калачі, плаксун. Шишок пекли парну кількість. Молодим пекли великі шишки. Дві до купи складались і така велика шишка получалась.

Пекли ше такі маленькі калачики, якими обсилали рід. На їх ше казали «обсиланці».

В молодої пекли ше й плаксуна. Печеться він в скороді. Робиться таке колисо, кладеться на скороду, і кругом обліплюється шишечками. Часом і є дірочка, а часом і нема. На спечений плаксун зверху кладуть навхрест дві ложки, пиривязані чирвоною биндою, вбирають калиною і барвінком. В понеділок на призву його несуть молодій снідати.

Коли спекли коровай, то тоді дають вичерати дружкам, а то дружки сидять і співають все времнє жалких пісень.

Остання субітонька-(2р.)

Немита голівонька.

Матінко-голубонько, (2р.)

Змий мині голівоньку.

Не я твоя служечка-(2р.)

Є в тебе дружечка.

В неї ручки біленькі, (2р.)

До твеї голівоньки.

Дружки повичерали, пока пікся коровай. Шишки вийняли- та й роздають. Мати всім роздає шишки. Хто в хаті є, всім повинно бути по дві шишки. Роздали шишки, да й тоді приходить молодий зі сватами, боярами і музиками. Молодому шишку вдома давали. Коли він приходить в суботу ввечері до молодої, то вони міняються шишками.

Опис фрагменту весільного обряду Випікання короваю.

(записала Любов Карпович, директор БК с. Смолдирів Баранівського району від Марії Шульги, 1935 р.н.)

У суботу зранку мати молодої ходить по сусідах і запрошує жінок, які у любові і злагоді живуть у своїх сім’ях, на коровай. У руках матері повинна бути квітуча гілочка, а якщо це не квітуча пора, може бути декоративна квітка.

Коровайниці несли на коровай муку, масло, яйця, цукор. Коли всі зібрались, вибирали старшу коровайницю.

Коровайниця: Благословили їсти-пити, благословіть коровай замісити.

Всі:

Бог благословить(тричі).

Мати хрестить тісто. Коровайниця просить, щоб ночви стояли під сволоком. Коровайниці починають місити тісто, співають:

Ніхто не вгадає –2р.

Що в цьому короваї

З трьох ланів пшениця

З трьох криниць водиця

Із трьох садів квіти

Щоб любилися діти.

Ніхто не вгадає 2р.

Що в цьому короваї

А всипали муки гарець

А ввілляли масла корець

А убили яєць копу

Грайте музики до скону.

Коровайниця:

Ой, молодці, а чи це ще довго його місити?

Всі:

Поки зі сволока не буде капати.

Співають:

Ясен місяць світить

Сам Господь коровай місить

Ангели воду носять

Господа Бога просять.

Которая коровай місила –(2р.)

То тая горілочку пила

А которая діжку держала

Той не куштувала.

Мати молодої пригощає коровайниць горілкою.

Співають:

Коровайни ці з міста –(2р.)

Не кладіте в пазуху тіста

Бо як пора прийде

То в пазусі тісто зійде.

Коли вимісили коровай, ставлять щоб він підійшов і миють у мисці руки.

Співають:

Наша піч регоче –(2р.)

Короваю хоче

А припічок усміхається

Короваю сподівається.

Ставлять коровай у піч і дві коровайниці переодягаються за Лиса і Лисицю.

Співають:

Пече наша, пече –(2р.)

Да спечи нам коровай до речі

Бо як не спечеш коровай до речі

То поб’ємо тобі плечі.

Рости короваю –(2р.)

Ширший від Дунаю

І ширший од плота

І кращий від злота.

Старша коровайниця: А щоб у цій хаті панували любов та вірність, щоб нічого поганого не було, потрібно Лиса з усіх кутків вигнати.

«Ряжені Лис та Лисиця» забігають до хати, а коровайниці гонять їх тричі за сонцем навколо хати.

Співають:

Ой, Лису наш, Лису

Да налий води в мису

Ми будемо ручки мити

Під вишеньку лити

Щоб вишенька ягідки родила

Щоб Галюня Іванка любила.

Перша коровайниця:

Молоді щоб були здорові!

Друга коровайниця:

Щоб були щасливі!

Третя коровайниця:

Щоб були багаті !А тепер потрібно водичку, в якій мили руки, вилити під вишеньку, а тарілку через хату перекинути і на ній потанцювати, щоб побити на дрібні кусочки.

Співають:

А де ж наша весільная мати

Обіцяла горілочки дати

А одної з вишеньками,

А другої з ягідками,

А третьої з калиною

За своєю дитиною.

Мати частує коровайниць горілкою з калиною.

Старша коровайниця :

Дівчата, мабуть пора коровай виймати.

Виймають з печі коровай та співають :

Придача Іванку, придача

Да вже ж твій коровай удався

З ясним сонечком зрівнявся

Золотим обручем обнявся.

Вбирають коровай квітами, барвінком, овсом, калиною

Співають :

Короваю наш раю – (2р.)

Я ж тебе убираю

То в шовк, то в барвінок,

То в пахучий васильок,

То в рожевії квіти

Щоб любилися діти.

Що ми вгарували

Коровая убирали

На столі поклали.

Старшая коровайнице – (2р.)

Сядь собі у віконечка

Подивися на сонечко

Як ще рано погуляймо

А як уже пізно

Розійдімося різно.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Випікання короваю.

(записала–Галина Колесник, вчитель Анастасівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів,

Нов.-Волинського району від сестер Віри (1944 р.н.) та Катерини (1934 р.н.) Менчинських, с. Любтов).

(Село Любтов було розташоване за 8 км. від с. Городниця вверх по течії біля річки Случ. Сьогодні села немає, але дякуючи фольклорно-етнографічній експедиції відділу культури райдержадміністрації та районного Будинку культури, зібрано матеріали про Любтовське весілля.).

В суботу, ввечері, напередодні весілля пекли коровай-великий, пишний весільний хліб. Це було не звичайним приготуванням випічки, а ціле святкове дійство. Були тут свої традиційні дії, свої обов’язкові пісні, котрих слід було дотримуватись. Нехтувати традиціями було недопустимо, бо від того, наскільки вдалим буде коровай, залежало, настільки вдалим буде спільне життя молодят. Недобрим знаком було, якщо коровай в печі трісне, перекривиться, буде непишним чи підгорить. На коровай запрошували («кликали на коровай») заміжніх жінок, іноді навіть декілька десятків. Серед них обирали тих, котрі мають місити коровай, виробляти його «шишечками», пекти.

В коровайниці брали жінок-добрих господинь, вправних, охайних; і обов’язкова умова, щоб в такої жінки гарно склалось сімейне життя. Решта жінок сиділи в хаті, на лавах, і співали коровайних пісень, іноді давали поради. Дівчатам на короваї робити було нічого, а чоловікам хід сюди був категорично заборонений.

Йдучи на коровай, жінці слід було принести з собою-яйця, масло, борошно, цукор.

Перед тим як розчиняють коровай співають:

Ой благослови, Боже,

Да благослови, Боже

Ще й Пречистая мати

Нашому дитяті

Коровай учиняти!

Розчиняють і співають:

З трьох полів пшениця,

З трьох криниць водиця,

З трьох курочок яйця –

Все для цього коровайця.

Коровайниці місять коровай і співають:

Я на коровай ішла,

Коробочку яєць несла,

Да зустріли мене хлопці,

Да побили яйця в коробці.

А однеє зосталося,

На коровай згодилося.

Я на коровай ішла,

Коробочку яєць несла,

Да зустрів мене ведмідь в лісі,

Да хотів мене з’їсти

Ой ведмедю, ведмедоньку,

Не їж мене, молоденьку,

А з’їж старую бабу,

Що суне позаду.

(Варіат: А з’їж бабу стареньку,

Що йде ззаду помаленьку).

Замісивши коровай, коровайниці мили в мисці руки та співали:

Ой лису ти наш, лису,

Налий води в мису,

Будемо руки мити,

Да під вишеньку лити,

Да під вишеньку лити

Щоб любилися діти,

Щоб любились-милувались,

Щоб з них люди дивувались.

Помивши в мисці руки, коровайниці виносили воду надвір, виливали під вишню, порожню миску кидали через хату і йшли дивитись, як саме впала за хатою миска:

Якщо дном донизу-це був добрий знак молодятам на майбутнє, доверху-поганий.

Поки тісто сходило, співали різних пісень. Серед них була така:

Коровайниці з міста,

Не хапайте в кишені тіста,

Бо як йому пора прийде,

То й з кишені воно зійде.

Коровай прикрашали дрібними шишечками. Крім короваю пекли окремі шишечки, які роздавали тим, хто був у хаті коли виймали коровай з печі (бо сам коровай лишався для слідуючого дня-самого весілля). Коли вироблений коровай сходив, не дозволяли «рипатись дверима» ходити сюди-туди, щоб коровай не сів. В цей час співали:

Рости, короваю, високий,

А в печі широкий,

Бо в нас рід великий,

Щоб було всіх обділити!

Наша піч регоче –

Короваю хоче,

А припічок усміхається

Короваю дожидається!

Посадивши коровай у піч, жінки сідали вечеряти. На столі з’являлась і горілка. Саме в цей час була для чоловіків найбільша спокуса ніби знічев’я заглянути сюди, в це бабське царство. Це було недопустимо, бо жінки вірили, що присутність чоловіка може пошкодити короваю в печі.

Через деякий час коровайниці заглядали в піч, чи спікся коровай. Якщо він у печі гарно підійшов, виглядав пишно, то співали:

Ой де ж тії ковалі,

Щоб зробили сокири,

Да будемо піч рубати,

Коровай діставати!

[–pagebreak–]

НЕДІЛЯ

Опис фрагменту весільного обряду У молодої. Розчісування коси.

(записала–Галина Колесник, вчитель Анастасівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів,

Нов.-Волинського району від сестер Віри (1944 р.н.) та Катерини (1934 р.н.) Менчинських, с. Любтов).

В день весілля ранок для молодої починався з розчісування коси та одягання весільного вбрання. Молода при цьому не повинна була дивитись в дзеркало, а також, робити будь-що сама; розчісували та наряджали її дружки, при цьому вони співали жалісних пісень:

Ой дай, мати, масла,

Я тобі корову пасла

Від роси до роси,

Дай масла на коси!

Летять галоньки у три рядоньки-

Зозуля попереду.

Ідуть дівоньки у три рядоньки-

А Галя попереду.

Усі галоньки по дубах сіли

А Галя на посаду.

Усі галоньки защебетали-

Зозуля закувала.

Усі дівоньки та й заспівали-

А Галя заплакала.

Вийшов до неї батько її:

-Чого, доню, так плачеш?

Ой чи жаль тобі мене, старого,

Ні подвір’ячка цього?

Тільки жаль мені, русої коси,

Дівоцької розкоші.

Ой сосонка літо і зиму зелена. (2р.)

А в п’ятницю була дівчина весела.

А в суботу русую косу чесала (2р.)

А в неділю ішла до шлюбу, плакала.

-Ой, жаль мені, моя матінко, на тебе (2р.)

Що встається рутая м’ята вся в тебе.

Ой, не жалуй, моя донечко, не жалуй (2р.)

Є у тебе меншая сестра-подаруй.

-Вставай, вставай, моя сестронько раненько (2р.)

Да поливай рутую м’яту частенько.

У суботу дуже раненько

Мила Галя сінечки,

А що нагнеться-слізьми обіллється,

Хустиною утреться.

Одягаючи молодій вельона, дружки співали:

-Ой, куди ж ти, дівчинонько та й ходила,

Що ти свою голівоньку прибілила?

-Ой, ходила я, дружечки, в вишнев сад,

Та й на мою голівоньку білий цвіт упав,

Не ходіть же ви, мої дружечки слідом,

Бо припаде голівонька білим цвітом.

Коли вбрали молоду співали:

Ой, казали, говорили люди (2р.)

Що наша дівка без віночка буде

А тепера уже й перестали (2р.)

Як ми Галю уже заквітчали.

У двір ідуть гості від молодого. Дружки співали:

Червонеє яблучко в стіну б’є, в стіну б’є,

А хтось при нашому домі в дворі є.

Ой, є в нашому дворі ворон кінь, ворон кінь,

А на тому кониченьку татарин.

Не татарин, не татарин тута є,

А то козак чорнобривий дівку жде.

Вийди, вийди, дівчинонько, привітай, привітай,

Та до хати до, світлиці закликай.

Ідучи до молодої, неподалік хати, співали гості молодого:

Ой, гукніте військо,

Бо вже хата близько,

Сваха почує

Хай нам обід готує.

Зайшовши у двір:

Ой, свату, наш, свату,

Пусти нас у хату,

Нас тут не багато,

Сваха, сват, світилочка, та вся наша родиночка,

Четверо, п’ятеро, разом дев’ятеро.

Зайшовши в хату співали:

На день добрий тому,

Хто є в цьому дому,

Й старому, й малому, ще й Богу святому.

Гості ставили на стіл хліб і горілку в пляшці перев’язаній стрічками. Дружки сидять за столом, посередині між ними-молода. Дружби, свахи, світилки обмінювались жартівливими піснями.

Понаїхали гості, стали на помості,

Та й стали гукати, свій товар вихваляти:

«А в нашого батька хорошії діти,

Шапки поскидали, добридень сказали»

Свахи від молодого співали:

А в нашого козаченька чорний чуб,

А в нашого молодого золотий зуб,

А в нашого молодого хата на помості,

А з ним прийшли шановані гості.

Дружки відповідали:

А що там, біля порога,

Чорна, як ворона?

Руки розставило,

Рота роззявило,

Хоче на посад сісти,

Нашу молоду з’їсти.

А то ж наша сваха,

Іноземная птаха,

Хоче товар взяти,

І нам грошей не дати.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Викуп молодої

(записала–Галина Колесник, вчитель Анастасівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів,

Нов.-Волинського району від сестер Віри (1944 р.н.) та Катерини (1934 р.н.) Менчинських, с. Любтов).

Тут починалась жартівлива сварка дружок зі свахами та дружбами.

Дружки:

Сваха сваху ждала,

Три дні виглядала,

На четвертий сіла,

Всі пироги з’їла.

Сваха сваху ждала,

В ступу мак складала,

Як зібралися до купи,

З’їли мак із ступи!

Свахи і дружби:

Чи ви, дружки, муку їли,

Що ви оніміли?

Дайте їм юшечки,

Прогнати галушечки.

Дружки:

Наша сваха ласа,

Та вхопила кусок м’яса,

Та побігла поза садом,

А за нею собак стадом,

Щоб не сват не Данило,

Було б сваху удавило!

Свахи і дружби:

Старша дружка хитра,

Голова, як макітра,

А очі, як яйця,

Всі її бояться!

Дружки:

Де ж ви, свахи, забарилися? (2р.)

По смітниках волочилися,

По смітниках собак били,

Молодому шубу шили!

Свахи:

Ваша дружка боса,

Та наїлася проса,

Сюди-туди повертається,

З неї просо висипається.

Дружки:

А в вашої світлиці

Та три гниди в потилиці,

А було три косини,

Та й ті гниди відкусили.

Вилізла сваха із груби,

Ми думали, вона в шубі,

Що то шуба з китицями,

А то воші копицями.

Під час торгу за молоду дружби намагались відкупитись якомога меншою сумою, а дружки вимагали більше. Гроші клали на тарілку. Іноді молоду підміняли старою жінкою, закутаною «вельоном», а коли дружби відмовлялись купувати «недобрий товар»,то садовили справжню молоду.

Дружки співали :

Не совай тарілкою,

Не мани горілкою

Встроми руку в кишеню

Та набери грошей жменю,

Та посип на тарілку

За хорошую дівку

Тобі, дружбо не дружбувати,

Треба гроші заробляти,

Іди в клуню молотити

Дружкам гроші заробити

А бояри вбогі, вбогі,

Позбивали козам роги

Та понесли продавати,

На викуп гроші заробляти.

Не давайте нам мідяного,

Дайте червоного,

Бо в нас ніжки невеличкі

Купим нові черевички.

Коли нарешті сторгуються, то співають згоду:

Дружки:

-Згода, свашки, згода,

Хорошая ваша врода,

Гарні ваші лиця,

Будьмо, свашки, як сестриці!

Дружка співала від імені молодої:

Світличеньки, синиченьки,

Милі, чорноброві,

Віддам я вам, світличеньки,

Стрічки кольорові,

Відпустіте козаченька

Мені на пораду,

Може сяде біля мене

Поряд на посаду.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Розплітання коси та приїзд нареченого

(записала Ксенія Федишина, методист Брусилівського РБК

від Шелюк Ніни Степанівни (1943 р.н.) жительки с. Залісся Народицького р-ну.)

Як молодій розплітали косу. В неділю рано до хати молодої сходилися дружки і чекали поки приїде молодий.

Дружки співають:

Дайте нам ослінця (2р.)

Дайте нам гребінця,

Постеліте кожуха,

Нехай сяде молодуха.

Посеред хати ставлять ослін, мати накриває його кожухом та кладе подушку. Дружки садовлять молоду. Старша дружка звертається до батька молодої:

– Дядьку, благословіть на все добре. Благословіть вашому дитяті косу розплітати.

Батько:

-Бог благословить!

Дружка:

-Другий раз,

Батько:

-Бог благословить!

Дружка:

-Третій раз,

Батько:

-Бог благословить!

За третім разом дружки співають:

Благослови Боже (2р.)

І отець, і мати,

Своєму дитяті

Косу розплітати.

Мати розплітає доньці косу і розчісує її. Дружки співають:

Ой, на горі просо молотять (2р.)

А у хаті косу золотять,

Ой, на горі домолочують,

В хаті косу позолочують.

Ой, дай мати масла (2р.)

Я тобі корови пасла,

Та й гонила на росу,

Дай масла на косу.

Та й гонила, випасала,

Дай масла, або сала.

Мати несе свячену воду та примочує доньці коси. Дружки укладають коси молодій і співають:

Піди, матінко, в садочок (2р.)

Принеси дочці віночок

Та й поклади на голівоньку

В цей останній разочок.

Піди, матінко, в комору (2р.)

Принеси дочці корону

Наклади їй на голівоньку

Вже й останній разочок.

Мати принесла вінок, дівчата одягають його на голову молодої. Мати цілує доньку і співає:

Ой, чесала, мене дядина (2р.)

Головоньку не пригладила,

А матінка приглядалася

Слізоньками умивалася.

Гладка, доню, та й головонька (2р.)

А хто знає, яка доленька.

Може буде та й п’яниченька (2р.)

Може буде та й в корчмі пити

Прийде додому буде бити.

Мати підводить молоду, а дружки стараються одразу сісти на ослін, щоб швидше вийти заміж.

До двору молодої під’їзджає молодий зі своїми боярами. Гості молодої співають:

Ой, не сиди, дружечко, не сиди (2р.)

Да одкрий віконечко, погляди,

Чи багато бояр у дворі,

Чи хороший молодий на коні.

Дружки ховають молоду. Свати з боярами і молодий підходять до хати молодої, співають:

Добрий день, тому (2р.)

Хто є в цьому дому.

Старому й малому

Ще й Богу Святому.

Гості молодої відспівують:

Здоровії були, (2р.)

Що нас не забули

Старого й малого,

Ще й Бога Святого.

Свати з боярами:

Да пусти, свате в хату (2р.)

Тут нас не багато.

Четверо да п’ятеро,

А всього дев’ятеро.

А десятеє у хаті,

Хочемо до себе взяти.

Батько і мати молодої запрошують гостей до хати.

Боярин:

– А де ж наша наречена?

Дружка:

– Шукайте!

Боярин іде шукати, дружки співають:

Налетіла литва (2р.)

Буде зараз битва

Будемо воювати

Щоб Катрусі не віддати.

Боярин:

Киша сороки з хати (2р.)

Годі вам щебетати

Налетіли ворони

Із чужої сторони.

Тим часом боярин знаходить наречену. Її виводить брат.

Брат:

– Батько, мати, брат і сестри, благословіть молоду за стіл завести.

Батьки:

– Бог благословить!

Брат:

– Другий раз.

Батьки:

– Бог благословить!

Брат:

– Третій раз.

Батьки:

– Бог благословить!

Брат веде молоду за стіл, гості співають:

Ой, меде, наш меде (2р.)

Брат сестрицю веде.

Та за білую ручку,

Та за срібную обручку.

З комори до хати

Молоду викупляти.

Бояри з братом торгуються за молоду, свахи співають:

Не дивися зять у землю (2р.)

Подивися у кишеню

Дістань грошей жменю,

Посип на тарілку

За хорошую дівку.

Ой казали бояри багаті (2р.)

Поробили з грошей загати

Ви загати порозкидайте

Молоду викупляйте.

Не продавай брат сестриці (2р.)

За руб, за чотири, за два золоті.

Гроші як полова

Сестра чорноброва.

Бояри зторгувались, брат збирає гроші. Наречений підводить молоду до батьків.

Сват:

– Дякуйте діти батькам за хліб, за сіль, за науку і просіть їхнього благословення.

Молоді підходять до батьків, кланяються три рази.

Молода:

-Мамо, тату, просимо Вашого благословення.

Мати благословляє дітей іконою.

Батько подає молодим хліб, а мати тричі посипає усіх зерном.

Батько:

-А тепер можна і до вінця.

Гості співають:

Хмарка наступає (2р.)

Дощик накрапає

Мати своїх діток

Житом обсипає.

Ламайте калину (2р.)

Встеляйте долину

Молодій, молодому

До шлюбного дому.

Всі виходять з хати, співають:

Помаленьку дружки йдіте (2р.)

Пилом не пиліте

Щоб нашая пава

Пилом не припала.

Ой, вороги, вороги (2)

Не переходьте дороги

Нехай перейде родина

Щоб була щаслива година.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Скуповування дівчат

(записала Надія Атаманчук (1941 р.н.), керівник народного аматорського ФЄК БК с. Калинівка Лугинського р-ну )

Прийшло весілля від молодого до молодої, щоб іти до вінчання. Тоді застилають на лавку кожуха і брат сестру заводить на посад, а біля молодої садовлять дівчат-дружок. Хлопці сідають за стіл, а дівчата знімають з них шапки і ховають. Кожна дружка пришиває до шапки квітку. Потім старша дружка бере шапку, піднімає вище своєї голови і всі співають:

Поглянь, поглянь пане дядьо на мене,

Чи не краща я в тебе,

У твоєму сивачку-ковпачку,

На дротяному віночку.

Сват підносить до дружка тарілку з налитими чарками. Дружки співають:

Не підсовуй да тарілкою,

Не підманюй да горілкою,

Стиркни ручку у кишеню,

Набери грошей жменю,

Положи на тарілку

За хорошую дівку.

Дядьо кидає на тарілку копійки. Сват знову підносить тарілку з чарками і копійками. Дівчата співають:

Було не йти у начали,

Як грошей не мали,

Було йти молотити,

Нам грошей заробити

Дядьо знов кидає копійки: Дівчата співають:

А в нашого дяді,

Коростява ручка,

З кишені не виймає

Дружочок не скупляє.

Ти, дядьо, молоденькі,

Положи нам золотенькі.

Я в неділю шила,

Може согрешила.

Треба грошей заробити,

В церкву положити.

А наш дядьо лахман,

Соломою напхан,

Хто його поворушить,

Той очі запорошить.

Як положив дядьо грошей скільки дівчата требували, тоді дружка забирає гроші і з дружком випивають по чарці. Потім друга дружка підіймає шапку над головою, а дівчата співають. І так «перепивають всіх дружок».

Опис фрагменту весільного обряду Вінчання

(записала Раїса Цапун, доцент кафедри фольклору Рівненського державного гуманітарного університету

від Гапки Сивобородько (1916-1999) в с. Будичани Чуднівського району)

Як ідуть до вінчання, то батьки благословляють молодих. Батьки сядають посеред хати на стільці, застеленому кожухом, держать в руках гобрази. Молоді стають навколєна, тримають в руках хліб. Три рази вклоняються батькам, цілують батька й матір, хліб і гобрази. Всі співають:

Похильнеє дерево-яворина-

Покірнеє дитятко, гей, Гануня.

Поклонися, Гануню, низенько,

Нихай тибе благословлять, гей, хорошенько.

Похильнеє деревце-яворець-

Покірнеє дитятко, гей, Василь – молодець.

Поклонися, Васильку, низенько,

Нихай тибе благословлять, гей, хорошенько.

Батьки дають молодим гобрази з рушниками (молодій Матір Божу, молодому–Сина Божого) і ідуть до церкви. Мати обсипає всіх зерном (пашнею), копійочками, цукерками. Жінки вийшли, раз заспівали і вирнулись назад.

Рубайте калину,

Встеляйте стежину

Нашій молодінці-

До Сьватої церківці.

Рубайте калину,

Встеляйте стежину

Нашому молодому

До Божого дому.

По дорозі до церкви не співали. Мати висілна до вінчання не йшла. В церкві свахи давали священику хустку чи рушник, щоб зав’язати молодим руки, стелили під ноги молодим рушник і клали під нього гроші, щоб жили багато. Родичі молодої намовляли молоду стати першою на рушник, щоб бути старшою над чоловіком, а родичі молодого намовляли його, щоб він став першим на рушник. Молоді диржали в руках свої засвічені свічки. Молодим вінця тримають старша і боярин. Вінець треба тримати правою рукою, лівою ни годиться. Як звінчали, то молода тягне ногою рушник, на якому стояла, аж до порога церкви, щоб дружки в цьому році заміж повиходили.

Опис фрагменту весільного обряду Після вінчання.

(записала Раїса Цапун, доцент кафедри фольклору Рівненського державного гуманітарного університету

від Гапки Сивобородько (1916-1999) в с. Будичани Чуднівського району)

Коли молоді верталися з церкви влаштовувалась «перейма». Виходять родичі, або чужі люди, ставили посеред дороги лаву, застелену рушником на якому стояв хліб.

Молоді підходили, цілували хліб а тому, хто переймав сват платив гроші і йшли далі

Дружки співали:

Ой. казали, говорили люди, (2р.)

Що наша пара невінчана буде,

А тепера уже перестали, (2р.)

Як ми своїх молодих обвінчали!

Ой, казали – говорили люди, (2р.)

Що наша Галя, невінчана буде,

А тепера уже перестали, (2р.)

Бо вже рученьки зв’язали.

Да білою, да хустиною, (2р.)

Да з чужою дитиною,

Да білесеньким платочком, (2р)

Да з чужесеньким синочком.

Опис фрагменту весільного обряду Обмін свічок

(записала Надія Атаманчук (1941 р.н.), керівник народного аматорського ФЄК БК с. Калинівка Лугинського р-ну )

Іде весілля від вінчання. У молодої на воротах стрічає батько і мати з хлібом і сіллю, благословляючи молодих. Батьки беруть ікону піднімають її і під нею до двору проходять молоді і все весілля. На першому порозі виходить старша сваха від молодої з хлібом і свічкою, ставить праву ногу на поріг і старша сваха від молодого підходить з хлібом і свічкою і також стає на поріг правою ногою. Дружки співають:

Приступи свашечко до мене,

У тебе свіча і в мене

Злепімо свічки до купки

Зведемо діток до хатки.

Свахи обмінюються хлібом і свічками, тричі цілуються, а потім складають їх до купи. Сваха молодого тягне свою свічку вгору, а сваха молодої старається і свою підняти вище, а гості придивляються чия свічка вище, той у сім’ї буде старшим. Мати молодої виносить хустку, зв’язує свічки і несе у хату на стіл.

Усе весілля співає:

Да пусти свату в хату,

Нас тут не багато

Четверо да п’ятеро

Усіх разом дев’ятеро.

Всі заходять до хати, починається весілля.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Після вінчання

(Ф. Вовк. Студії з української етнографії та антропології. – Київ)

Як приїхали від вінчання, молодих на порозі зустрічають батьки з хлібом і сіллю і благословляють їх. Потім усіх запрошують за столи: біля молодого по ліву руку–його рід, а біля молодої–її рід. Біля молодих сидять старша дружка і старший боярин. Під час застілля співали різних пісень, танцювали.

А де ж той сват Йосип,

Що горілочку носить?

Як він її тисне,

Нехай вона йому скисне!

А в нашого свата

Солом’яна хата

А двері з берези

Всі гості тверезі.

Їли свахи, їли,

Всього вола з’їли,

Вола рогатого

В свата багатого

На столі а ні кришечки,

Під столом а ні кісточки!

Опис фрагменту весільного обряду Дратування

(під час застілля у молодої)

(записала Валентина Рожко, директор Андрушівського РБК від Кучинської Зінаїди Антонівни (1934 р. н.) с. Зарубинці)

Співають дружки:

Цьохи світилки, цьохи

Намочили панчохи

На печі сушили

Весілля смішили.

Співають світилки:

Старша дружка Оленка

Як жабка маленька

Та гостей лякала.

По столі скакала

Дружки–світилкам:

Наша світилка скаче,

А за нею байстрюк плаче

Годі в танці скакати

Йди їсти давати.

Світилки–дружкам.:

А вашая дружка

Лізла по драбині

Та впала між свині

Гладка, як кобила

Наше поросятко вбила.

Дружки–боярам:

Старший бояр патлатий

До стіни прип’ятий

Кілками забитий

Щоб не був сердитий.

В нашого бояра

Губа, як підвала

Під носом мазниця

Аж гидко дивиться.

Опис фрагменту весільного обряду Викуп молодої

(Ф. Вовк. Студії з української етнографії та антропології. – Київ)

Коли закінчились танці, молодий з боярами заходить до хати «викупляти» молоду. Брат не пускає молодого до молодої, своєї сестри, і просить викуп. Бояри з братом торгуються. Коли нарешті брат задоволений, викупом, він втікає з-за столу, а молодий сідає поруч з молодою, цілує її а дружки співають:

Ой з-за гори чорная хмара, (2р.)

А за столом гарная пара.

Добре ми зробили,

Що в парі посадили.

Не сиди, Галюню боком-(2р.)

Це ж тобі ненароком.

Присунься близенько-

Це ж твоє серденько.

Не сиди, Василю, боком-(2р.)

Це ж тобі ненароком.

Присунься близенько-

Це ж твоє серденько.

Опис фрагменту весільного обряду Розподіл короваю

(Г.Пашкова Етнокультурні зв’язки українців та білорусів Полісся. – Київ «Наукова думка», 1978)

Продали молоду і нарешті наступає найурочистіша церемонія – внесення та розподіл «святого» короваю. Старший боярин, з благословення старостів, виносить коровай з комори у хату та ставить його на стіл. Як виносить, дружки співають:

Дивися-но, діво,

Несуть твоє диво:

Коровай з шишками –

Розлука з дружками.

Діставши іще раз благословення роздавати коровай, старший боярин цілує коровай, ріже на шматки та роздає усім присутнім Вершок короваю, розрізують надвоє та віддають молодим., а потім роздають батькам, родичам, дружкам, боярам. Коли залишається «підошва» короваю, старший боярин кладе на неї буханець хліба, танцює і віддає все це музикам.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Розподіл короваю

(записала–Галина Колесник, вчитель Анастасівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів,

Нов.-Волинського району від сестер Віри (1944 р.н.) та Катерини (1934 р.н.) Менчинських, с. Любтов)

Після частування та танців гостей «кликали на коровай». Сват по черзі запрошував гостей до молодих, які сиділи за столом, їх вітали, підносили подарунки.

Сват кличе:

А в нашого молодого (молодої) є дід Іван, баба Одарка. Просимо на дар Божий!

Гість, під музику, пританцьовуючи, підходив до молодих, вітав їх, випивав чарку, котру наливав сват, отримував шматок короваю в носовичку чи хустині, а іноді отримував ще й подарунок від молодих. Крім основного подарунку дотепні гості часто дарували жартівливі побажання.

Дарую вам цього півня,

Щоб не спали аж до півдня.

Дарую вам півня й квочку

Щоб до року мали сина й дочку.

Дарую вам поросятко,

Щоб до року мали дитятко.

Дарую вам вінок цибулі,

Щоб молода не давала чоловіку дулі.

Гості, котрі чекали своєї черги бути покликаними на коровай, співали.

Короваю, короваю,

Як я тебе дожидаю,

Поки буду тебе ждати –

Прошу мені чарку дати.

А наш дружба коровай крає,

Та в кишені пхає,

У кишені та в рукавиці

Дівкам на вечорниці.

Ой, ти, дружбо, красний паничу,

Як я тебе хороше кличу,

Та не знаю, як величати,

Прошу мені короваю дати.

Дайте мені шишечку,

Короваю кришечку.

Після розподілу короваю, в кінці весілля відбувався обряд «скривання» молодої. (Молоду зав’язували хусткою, або завивали в «сповивало» ( дві нерозрізані намітки довжиною близько семи метрів). Чи в звичайну намітку, що називалась «серпанок».Молоду садовили на діжі, застеленій кожушиною, підходив молодий, виймав з коси стрічку, що була туди вплетена, та брав її собі. Дві свахи ставали коло молодої, розчісували молодій волосся, мастили маслом, а потім одна з них брала гребінь, зачісувала ним молодого, а після того тим самим гребенем чесала волосся молодій. Потім заплітали волосся молодій в одну косу. Після того брали очіпок і намагались вдягти його на голову молодій, але вона зривала його з голови і відкидала геть від себе, на поріг хати. Нарешті після того, як молода відкидала очіпок тричі, його остаточно одягали їй на голову, а мати підходила до неї з наміткою і покривала нею дочку, перед тим перехрестившись.

Пісні, які супроводили ці церемонії, що їх співали свашки, в поетичній алегорії дають зрозуміти молодій, що вона з цього часу належить до їх стану і мусить примиритись із своєю долею: «Хвалися, калинонько, хвалися, не журися, невістонько, не журися, обломаєм калиноньку, заберемо дівчиноньку».Дівчата співають, відповідаючи молодій: «Ми зведемо калиноньку, не дамо ми дівчиноньки».

Перед виїздом з дому молодої старший дружко тричі обводив обох молодих навколо столу. Дружки молодого виносили у двір діжу, ставили її на лаву та покривали рушником. Клали на неї хліб, сіль. Молоді тричі обходили навколо діжі.

Після того молода прощалась з батьками, які благословляли її хлібом. Перед виходом з хати молодій обов’язково давали хліб та ікону, а також ложку та миску. Бояре молодого брали посаг молодої та навантажували його на віз. Найважніша частина посагу – це бодня у бідних чи скриня у заможніших., там зберігалась білизна та інші речі молодої, все, що вона встигла заготовити собі до свого шлюбу. Бодню, чи скриню супроводжували до молодого «закосяни» – дві, три найближчі родички та брат молодої.

Потім молодий та старший боярин сідали з обох боків коло молодої на возі та від’їзжджали до молодого.

Опис фрагменту весільного обряду Розподіл короваю

(записав Микола Омельчак, старший методист Малинського РБК в селах Кутище, Крушники, Шевченкове, Гутянське,

Липляни, Чоповичі, Йосипівка, Нова Діброва, Барвінки, Ріпище, Будницьке, Скурати, Заліське)

Після «завивання» молодої, її батько просить маршалка внести весільний коровай. Маршалок вносить коровай на вікові хлібної діжі, яке застелене скатертиною або ж квітчастою хусткою і розрізає його на шматки.

Коровай спочатку підносили батькам, які дякували молодим і дарували їм дарунок. Потім частували хрещених батьків, а далі всіх родичів, гостей. Весільні гості, вручаючи подарунок, обов’язково висловлювали молодій сім’ї добрі побажання в жартівливій формі:

Я вам дарую бджоли на зеленім дубі,

Щоб молоді цілувалися в губи.

Дарую купу гнилиць,

Щоб не ходив до чужих молодиць.

Дарую на вербі сороку,

Щоб молоді кликали на родини до року.

Опис фрагменту весільного обряду Обряд весільного пирога

(записала Ала Персільєва, методист Ємільчинського РБК в с. Куліші від Глямби Ганни Максимівни, 1936 р. н.,

Стецько Галини Микитівни, 1937 р. н., Карпук Ольги Павлівни, 1924 р.н.)

Напередодні весілля у хаті молодого випікається весільний пиріг. Після вінчання, коли молоді та гості сідають за весільні столи, свати(дівчата і жінки), тобто гості молодої просять у сватів молодого гостинний пиріг.

Пиріг приносять до сватів молодої, як гостинець в знак добра і злагоди між сватами та молодими.

Співають свати молодої:

Ой, свашечки, милі голубочки

Дайте нам пирога, да привезеного, да принесеного

Просимо Вас, просимо Вас.

Співають свати молодого:

А ми не знали, з дому не брали,

Будьте й так, будьте й так.

Свати молодої:

Ой, свашечки, милі голубочки

Дайте нам пирога да мазеного, да печеного

Просимо Вас, просимо вас.

Свати молодого:

А ми не знали, з дому не згадали

Будьте й так, будьте й так.

Свати молодої:

Ой, свашечки, милі голубочки,

Дайте нам пирога, да привезеного, да принесеного

Просимо Вас, просимо Вас.

Свати молодого відповідають:

За те, що Ви так гарно співали, просили нас, ми Вам даруємо весільний пиріг.

Свахи молодого дарують пиріг, прикрашений квітами та калиною. Свахи молодої підіймають його високо вгору і показують гостям.

Після дарування весільного пирога свахи просять його розрізати і співають:

Ой, свашечки, милі голубочки

Як дали нам пирога, то дайте нам топора

Просимо Вас, просимо Вас.

Свахи молодого:

Товстиє губи, гостриє зуби

Їжте й так, їжте й так.

(переспівки виконуються три рази).

Свати молодого ріжуть пиріг ножем, або сокирою з дерева, прикрашеною квітами, пригощають молодих, батьків і всіх гостей.

Свати молодої співають:

Ой, свашечки, да голубочки,

З’їли ми пирога, да смачного, да добренького,

Дякуєм Вам, дякуєм Вам.

Після цього батьки молодої і свати вносять весільний коровай.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Від’їзд молодої

(записала–Галина Колесник, вчитель Анастасівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів,

Нов.-Волинського району від сестер Віри (1944 р.н.) та Катерини (1934 р.н.) Менчинських, с. Любтов)

Ввечері весілля збиралось іти від молодої до молодого. Молода мала взяти з собою подушки, котрі дружби повинні були викупити в брата чи сестри молодої Дитину при цьому садили на подушку зверху і наказували торгуватись. Свахи, від імені молодої, співають:

Сядьмо, мамо, повечеряймо (2р.)

Та любонько поговоримо.

По вечері розійдімося, (2р.)

Своїм статком поділімося.

Мені корова й телиця, (2р.)

Тобі, мати,-одиниця,

Мені подушки й перини, (2р.)

Тобі г олії стіни.

А для молодої співали:Бери, Галю, Бога, (2р.)

Да ступай до порога.

Сюди-туди повернися, (2р.)

Бо назад не вернешся.

Вари, мати, вечероньку, (2р.)

Бо я їду в чужу сторононьку.

А в чужій сторонці чужі люде, (2р.)

Там мені вечері не буде.

Там мені вечері не буде, (2р.)

Там мені доганонька буде.

Коли весілля від молодої мало вирушати до молодого, мати обсипала всіх зерном, роблячи три кола за сонцем навколо всіх, а батько йшов слідом за нею з іконою. Відійшовши трохи від хати, всі гості зупинялись, а молодий повертався і запрошував батьків молодої на весілля. По дорозі весілян не раз перепиняли, а свати пригощали всіх горілкою.

Перед хатою молодого свахи співали:

Роди, Боже, гречку

Да роди, Боже. гречку

Високу, рала ту,

Високу, рала ту,

Веземо невістку багату,

Да великого роду,

П’є горілку, як воду.

Тупу, кониченьки, тупу,

Веземо невістку, як ступу,

Да до двору робітницю,

До комори ключницю.

На тобі, матко,

Да чужеє дитятко,

Да не бий його,

Да не лай його,

Посилай то туди то сюди,

Сама попереду йди.

Пливе рушничок по річці.

Рада свекруха невістці,

Не гляділа, не колихала –

Помочі діждала.

Палі маті, солому,

Бо єде син додому,

Да везе міщаночку,

Да в полє работніцу,

А в хату помочніцу.

Винось, мати, діжку,

Привіз син невістку,

Високу, як ялину,

Червону, як калину.

Перед воротами молодого запалювали вогнище з соломи, через яке переїзджали молоді. Молодій виносили хлібну діжу, на яку вона, злізаючи з воза, ставала, засвідчуючи тим самим свою цнотливість.

Опис фрагменту весільного обряду Комора

(Ф. Вовк. Студії з української етнографії та антропології. – Київ)

Весільна обрядовість на Поліссі початку ХХ ст. включала обряд «комори», який відбувався після приїзду молодих до молодого. Цей, народжений патріархальною мораллю суспільства обрядовий звичай був найбільш негативним і принизливим елементом. У тих випадках, коли наслідки «комори» виявлялись знеславлюючими для молодої, «приданим» колотили воду чи горілку з сажею, батькам давали чарки без дна, матері надівали на голову кошіль без дна. Йдучи до батьків молодої, свахи та дружки несли на високій тичці драну хустку, співали образливих пісень на адресу молодої та її матері, а зайшовши а хату, могли також побити комин тощо.

Опис фрагменту весільного обряду Комора

(записала Раїса Цапун, доцент кафедри фольклору Рівненського державного гуманітарного університету

від Гапки Сивобородько (1916-1999) в с. Будичани Чуднівського району)

Молодих заводять в комору. Гості вже ждуть чирвоного висілля, а сват ше й буде чириз дірочку дивитись-таке було. Як молода чесна, то чіпляють на хаті кусок чирвоного краму-і це він маталається. То це вже молода чесна. Як ничесна-то усі смутні, і на воротях чіпляють радюги, горшки б’ють. Зранку сусіди дивляться на хату, шоб знати, шо там вивішано.

На Поліссі побутував звичай: в неділю, коли молодий привозив молоду додому, мати виносила хлібну діжу, на яку ставала молода, засвідчуючи тим самим свою цнотливість.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Ставання на діжу

(записала Рабош Ала, директор БК с.Кишин Олевського району від Невойт Варвари Кузьмівни (1940 р. н.)

Коли молодий приводив молоду до хати своїх батьків, мати виносила хлібну діжу, і якщо молода ставала на неї, то це означало, що вона зберегла свою цноту до весілля. Адже хлібна діжа-це святиня, і було б великим гріхом стати на неї не чесною.

Біля хати молодого веселлє співає:

Пали мати трєски

Дожидайся нєвестки

Пали мати солому

Бо єде син додому.

Палила не впалила,

Нєвестки не вхвалила.

Мати молодого виносить солому, розкладають, палять. Молодий бере на руки молоду і переносить через огонь.

Сват:

– Ганно, винось хлєбну дєжу та побачимо, чи стане наша молода на неї. Якшо стане-то чесна наша молода.

Мати виносить дєжу ставить у воротях і молода стає на неї.

Весєллє співає:

Ходю, ходю кругом дєжечки

Беру, беру сироєжечки

Сироєжечки у коробочку

А Марусю на повозочку.

Молода сходить з дєжі, сват откриває їє, дістає пляшку, перев’язану красною лєнтою.

Сват:

О, подивєца, чесна молода, чиста, цела, не почата, як ця пляшка.

[–pagebreak–]

ПОНЕДІЛОК

Через деякий час (годину, дві) після приїзду до молодого зустрічали рід молодої («приданих»), знову обдаровували молодих та розподіляли коровай.

Запрошувати рід молодої та її батьків ходив молодий з дружками, свахами та музиками.Подекуди дружки молодого переодягались «у молоду» і «свекруху», інколи тещу везли до молодого у візку.Зустрічати «приданих» здебільшого виходила родичка молодого у вивернутому кожусі. У хаті «приданих» частували медом.

Опис фрагменту весільного обряду Загодовування

(записала Раїса Цапун, доцент кафедри фольклору Рівненського державного гуманітарного університету

від Гапки Сивобородько (1916-1999) в с. Будичани Чуднівського району)

В пониділок в молодої зараннє збирається рід молодої зав’язувати молоду. Ішли попарно. Рано живо пали, за пляшку в кишеню – і пішов (це могорич боярам). Бо як нима могорича,то бояри ідуть до тієї по кури. Мати молодої давала приданкам пляшку чирвоного вина, яка пиривязана чирвоною биндою. Несли ше плаксуна. Там його розріжуть і будуть загодовувати молоду. Ішли дорогою, то співали:

На городі говес,

А в долині мнята,

Покажіте, люди добрі,

Де сватова хата.

Люди – ни татари,

Хату показали.

Як приходять до хати. То в сінях співають:

На день добрий тому,

А хто в цьому дому –

Старому й малому,

Ше й Богу Сьватому.

Їм відспівують:

Здоровії були,

Шо нас не забули-

Старого й малого,

Ше й Бога Сьватого.

Прийшли в хату. Ти й шукають молоду, бо вона ховається. Вбирають начу молоду і садовлять за стіл, якийсь чоловік вбирається в молоду.

Коли шукають молоду, то співають:

Цуру, цуру, мої куроньки,

Збирайтеся всі докупоньки:

І рабесинькі, і білесенькі.

Тоно нима десь їдної,

Ше й куроньки білокрилої,

Ше й дівчини чорнобривої.

Потім, як знайшли молоду, то ця втікає.

Стелять кожуха і на нього садовлять молоду, тий будуть хустку зав’язувати. Приданки принесли чипця. Коси скручують у кички, крутять з їдного бока, накрутять за вухо. З другої сторони–так само. І ця кичка получається велика і гарна. Типер під чипець–і всьо. Вже так ходиш обв’язана. Спочатку молодий накладає на голову чипець–таку шапочку з тонкої матерії, з двома тонкими шнурками. Молода на перший і другий раз скидає чипець, а на третій–уже ні. Потім молодий накидає на голову хустку, а хрещена мати зав’яже молодичкою і вінка поверх хустки чіпляє. Хустка на «дзьобик» і ше кучері накручені на голку, такі маленькі, як «тарганчики». І цих косей – чуть-чуть.

Тепер співають три рази підрад:

Ой з калиночки–дві квіточки

Святий понеділку,

Збавив ти нам дівку:

З хліба–паляницю,

З дівки-молодицю.

Коли дівчина чесна виходить заміж, то вона бире чирвону бинду, крає її на кусочки і чіпляє каждій приданці збоку на грудях биндочку з букетиком.

Тепер садовлять молоду за стіл загодовувати. Сват вирізає середину плаксуна, кришить його у полумисок. Мати вносить мед. Тоді сват бире кусок плаксуна, вмочає в мед і дає молодій. Але за першим і другим разом сам з’їсть, їй дасть аж за третім разом. А гинший раз молода осмілиться, то вирве кусок з’їсть. І молодого так само загодовують. Послі сват розрізає всенький плаксун, дає вже всім людям покушати.

Загодували, ти й топімо посилають по рід молодої.Молодий бире сватів і вже ідуть по цю тещу. Зять просить до себе тещу і тестя, і всю їхню родину. Типір ідуть до зятя. Прапорі несли на жердинах. Це така мода була. Хустки чирвоні чіпляли. Тий вже кажуть: «О, чесна дівка була, дивіться-но, прапорі несуть». Гості молодої вбираються, хто в шо хоче. Вбираються циганами. Вбираються в дохтора, з чоловіка роблять жінку, а з жінки – чоловіка. Як везли свата й сваху, то в возик накладали будяків, каміння.

Батьки молодого виходили до гостей і запрошували їх до хати. Всіх гостей садовлять за стіл, вгощають і співають всяких пісень.

Ой з калиночки-дві квіточки

Ой почни-но, свате, бочку,

Що в коморі у куточку.

Й а в її чіп коротенький.

Й а в її мед солоденький.

А ми звідси не підемо,

Заки його не проп’ємо.

Потім рід молодої забирає рід молодого і йдуть всі гуляти до молодої. Всі йдуть дорогою раді, співають та танцюють.

Опис фрагменту весільного обряду Умивання біля криниці

(записала Наталія Вишнівська, керівник ФК Попільнянського РБК в с. Саверці Попільнянського району).

Вся родина нареченої їде до хати її свекрухи.На порозі хати їх зустрічають «молода з молодим» це переодягнені гості.

Зазвичай, у «молоду» переодягається високий чоловік, бажано з вусами, а в «молодого» низька товстенька жінка.

Родина нареченої біля воріт співає:

Пусти свату в хату.

Нас тут не багато,

П’ятеро та четверо,

Всього дев’ятеро.

А в нашого свата,

З верби, з лози хата,

Боїться впустити.

Щоб не розвалити.

«Молода й молодий» запрошують родину на подвір’я. Гості для них співають:

Віддайте нам наше,

Нехай воно спляше

Щоб наша родина

Біля нас ходила.

Господарі виводять ще одну перевдягнену пару, гості співають:

Годі нас дурити,

Інших виводити,

Покажіть нашу дівку,

Ніжну, як лебідку.

Нарешті родині показують справжніх наречених. Наречена з рушником та відром у руках веде всіх родичів до криниці, умивати гостей.

Обов’язково умиває кожного і при цьому зав’язує кожному на ґудзик тоненьку червону ниточку, яка символізувала недоторканість дівчини. Ниточку зберігали, тому, що вона вважалась чудодійною. Коли боліли в людини сустави, ниточку зав’язували на зап’ястя.

Після того, коли наречена вмила гостей, вона зі своєю матір’ю біля криниці, частувала всіх червоною калиновою горілкою, яка також символізувала чистоту та недоторканість нареченої.

А гості співали:

Ой, де ж тая весільная мати?

Обіцяла горілочки дати

Із грушками, із сливками,

З червоною калиною,

За своєю дитиною,

Обіцяла троякої,

Тай не дала ніякої.

Після чого усіх запрошували до столу, де гостей частували «вигаданими стравами» -кабачки, лушпайки з картоплі із яєць, тощо.

[–pagebreak–]

Опис фрагменту весільного обряду Сніданок для нареченої

(записала Наталія Вишнівська, керівник ФК Попільнянського РБК в смт. Попільня).

На другий день весілля молода має встати дуже рано, вмити свекруху, зав’язати їй хустину, потім вмити всіх, хто є в хаті. Ідуть гості від молодої, несуть їй жартівливий сніданок і співають:

Ми до тебе, Галочко, йдемо

Ми до тебе снідання несемо,

Ой, це ж тобі снідання не на рік,

А це ж тобі снідання на весь вік.

Підходять до воріт молодого. На воротах стоять хлопці з рядном, садять на нього всіх, хто прийшов і гойдають до тих пір, доки не заплатять гроші, кинувши їх у рядно.

Свахи співають:

Вийди, Галочко, з хати, годі тобі спати

Та стань на помості, бо йдуть твої гості.

Молода виходить, зустрічає гостей, запрошує до хати. Всіх, хто є в хаті пригощають сніданком.

Опис фрагменту весільного обряду Трусіння сажи

(записала Наталія Вишнівська, керівник ФК Попільнянського РБК в с. Королівка Корнинської селищної ради Попільнянського району).

На другий день весілля, рід молодої приносив їй сніданок, а батьки молодого всіх пригощають. Після першого застілля, 3-4 чоловіки від гостей, як жіночої так і чоловічої статі, вилазили на хату до комина, з мітлою на держаку, букетом квітів та прапором, виготовленим з квітчатої хустки. Якщо оселя була батьків нареченої то прапор був з червоної хустки, а якщо нареченого то з голубої чи зеленої.

На хаті жінки співали:

В молодої на подвір’ї великая яма,

Не дивуйте люди добрі бо ми ще не п’яні.

Чоловіки співали:

В молодого біля хати висока береза,

Не дивуйте люди добрі бо ми ще тверезі.

Після того мітлою починали в комин трусити сажу, приспівуючи:

А ми сажу трусимо, трусимо,

Могорича просимо, просимо,

Бояри ви швидше подавайте,

Молодого й молоду поважайте.

Якщо бояри не виносили могорич на хату то співали:

А ми сажу трусимо, трусимо.

Могорича просимо, просимо.

Якщо будем довго чекати.

То почнемо хату валяти.

Трусили сажу та співали до того часу, поки бояри не виносили на хату пляшку горілки, перев’язану червоною лєнтою, закуску і пригощали «сажотрусів». Після того на хаті, до комина прив’язували букет та прапор, який висів там до середи наступної неділі. Коли «сажотруси» спускались з хати на землю то співали:

Ми молодим сажу потрусили,

Всіх до танцю запросили

Тепер будем пити, гуляти

Слідуючого весілля чекати.

Починалися танці з мітлою та пригощання.

Опис фрагменту весільного обряду Цигани на весіллі

(записав Василь Зарічний, начальник відділу культури і туризму Попільнянської райдержадміністрації

в с. Королівка від Зубченко Віри Никонівни ( 1914 р.н.)

В багатьох селах Попільнянщини і сьогодні, під вечір другого дня весілля рядяться «у циган». Вони ідуть від хати до хати, до тих людей, які гуляли на весіллі і збирають «данину», курей, яйця. Особливо це стосується хрещених, рідних тіток, дядьків, які дають півня, качку, чи індика. Принісши додому, кращу птицю залишають молодим на розвід для господарювання, іншу скубуть, варять і запрошують на вечір на кури. В селі Королівка «цигани» паралельно намагалися в оселях, куди приходили за курми, вкрасти щось у господарів з предметів домашнього вжитку (маючи жартівливе значення-віник, банячок, спідницю, тощо) щоб ті не помітили. І ввечері, під час застілля, коли подавали до столу варені кури, перев’язуючись рушниками, виконували функцію сватів. Викликали гостей вкраденими побутовими речами, наливаючи їм по чарчині та давали закусити вареним яйцем. Ті забирали свої речі, випивали чарку, дякували молодим і клали копійками гроші, а ближчі рідні –невеликі паперові гроші. На місце молодих садили батьків і гроші від «циганського» перепою передавали їм, за витрати, які батьки понесли на проведення весілля своїх дітей.

Опис фрагменту весільного обряду Дяковини

(Записала Ліна Ґудзь, директор БК с.Покришів Брусилівського району від Казьміренко Маї (1937 р.н.)

Обряд проводиться, коли батьки віддають заміж, або женять останню дитину.

Коли прийшов час дякувати батькам, гості співають:

Учора субота (2р.)

Сьогодні неділя

Просимо, люди добрі,

До нас на весілля,

Віночки сплітати

Батькам дякувати.

Діти плетуть вінки, усі співають:

Квіточка до квіточки,

До колоска колосок,

Буде батьку й матінці,

Та й вінок.

Розцвітають квіточки,

Та й колоски,

Будем батьку й матінці

Дякувати.

До місця, де сидітимуть батьки, а це ослін, найменша пара дітей простеляють домоткані доріжки, співають:

Стелися доріжко (2р.)

Рівно та гладенько

Сидітимуть вкупці

Батенько і ненька.

Слідуюча пара дітей виносить килима, слідуюча-несуть подушки:

Застеляйте лави (2р.)

Для тата і мами

Кладіте ви дружки

Кожухи й подушки

Виводьте тихенько

Батенька і неньку

Батька і матір виводять під руки найстарша пара дітей, садовлять на ослін, на подушки. Усі діти, зі своїми сім′ями, стають проти батьків, на три сторони кланяються гостям.

(співають батьку)

Червоная рожа (2р.)

Зелений барвіночок

Дякуємо мамо

За синів і дочок.

Діти одягають батькам сплетені вінки:

Кладемо віночки (2р.)

Та й на голівочки

Кланяєм низенько

Вам тату і ненько

Діти по черзі зі своїми сім′ями, від найстарших, підходять до батьків, тричі кланяються, стають на коліна:

Дякуємо, тату,

За добру науку

Дякуємо, мамо,

Зо добро та ласку

Благословіть!

Батькам діти дарують подарунки: батьку-сорочки, мамі-хустину. Батьки благословляють кожну дитину, віддають хліб. Коли подякувала найменша дитина, діти гутають батьків.

(співають:)

На многії літа (2р.)

І батько і мати

Здоров′ячко мати

Вкупі вікувати.

Потім усі співають «Многії літа». Дітей батьки просять заспівати своїх улюблених пісень, ділять між дітьми вінки. Після того гості співають:

А де ж тая весільная мати (2р.)

Обіцяла горілочки дати

Двоякої, троякої

Та й не дає ніякої.

Батьки запрошують усіх до столу.

ВІВТОРОК

Опис фрагменту весільного обряду Сіяння жита

(Записала Наталія Вишнівська, керівник ФК Попільнянського РБК в с.Макарівка Попільнянського району).

На третій день весілля збираються самі веселі гості. Переодягають весільних батьків у старий одяг і везуть до річки. Попереду йде «агроном» і міряє поле, а позаду «сіячі» і ніби – то сіють жито, а насправді сіють лушпиння, золу і співають:

Ой, сій, Боже, жито на солому соломисте

На колосся колосисте

Щоб наші діти дождали

Навстоячки жито жали.

Збоку йде «медсестра» в білому халаті з «ліками»-це горілка, в якій наколочений перець, часник. Батьків привозять до річки і починають купати. «Медсестра» поїть «ліками», потім батьків везуть до хати і співають:

А вже ж бо ми діло зробили

Жито посіяли та на Бога ви гляньте

Нам горілочки дайте.

Батьки запрошують гостей до столу і пригощають.

Опис фрагментів весільного обряду Сватання. Випікання короваю. Завивання молодої

((записав Микола Омельчак, старший методист Малинського РБК в селах Кутище, Крушники, Шевченкове, Гутянське,

Липляни, Чповичі, Йосипівка, Нова Діброва, Барвінки, Ріпище, Будницьке, Скурати, Заліське)

Для перед весільного циклу традиційним для Малинського весілля властиві три характерні риси: перша – зустріч батьків наречених з старостами; друге – оглядини (або ж в Діброві та Чоповичах кажуть «печоглядини» ); третє – заручини.

Обряд сватання має термінологічні різновиди :сватання, зговорини,змовини,подати хустки,побити поклони,засилання В ряді сіл Малинського району, таких, як, Кутище, Крушники, Шевченкове, Гутянське, Липляни, Чоповичі зберігся перед весільний звичай у демонстративно –символічній дії, коли випечений хліб зав’язували в білу домоткану хустину, яку обрамляли червоною ниткою або ж стрічкою. Червона нитка, стрічка, символізувала вдале сватання і служила затим своєрідним домашнім оберегом.

В селах району зберігся звичай, коли сватів на знак згоди перев’язували хустками (інколи, а це в селах Буда-Вороб’ї, Липляни, Новій Діброві, ще й житнім перевеслом). Після цього випивали принесену сватами горілку і мати нареченої насипала в цю пляшку жита й віддавала сватам при закінченні сватання. Під час сватання (записано від Мойсеєнко М.С. з с. Шевченкове) обов’язковим було частування обрядовою стравою ячмінною кашею, яку виставляли на останок. Господиня казала:

«Вибачте, після каші нема більш паші».

В ході сватання ( села: Чоповичі, Йосипівка, Шевченкове, Барвінки) побутував ритуальний танець батьків з хлібом під пахвами.

За звичаєм, в коровайниці брали непарне число, здебільшого сім. В основному поширеними були дві форми короваю: кругла паляниця, прикрашена виробами з тіста ( шишками, голубками, гусками) і кільчаста форма, коли в паляницю вставляли березові чи вишневі гілочки, обкатані тістом і випечені разом з короваєм в печі. Гілочок було сім і називались рожками або ріжками, їх прикрашали різноколірним папером, оздобами. Коровай із житнього борошна випікали перед весіллям представники обох родин.

На Малинщині коровайний обряд (с. Чоповичі, Йосипівка) супроводжується обрядодійством сукання весільної свічки. Замісивши коровай, коровайниці сукали свічку й оздоблювали її заполоччю та квітками і листям барвінку. Характерним є те, що в смт. Чоповичі, в селах Шевченкове, Ріпище, Владівка, коровай не виносили відразу до весільного столу, а ховали його в коморі, поклавши його в діжу, дно якої встеляли чистим житом і шишками хмелю.

З весільного печива випікали весільні кукли, які дарували матерям молодих, також випікали продовгуваті хліби, які називали і називають у народі – пироги, їх уже несли на дівич – вечір у кількості 7 – 12 штук. Та найважливішим було випікання буханця, яким віншували молодих, коли зустрічали і садовили за стіл. Коли молодих проводжали до “комори”, то буханець клали в головах молодих цим самим бажаючи молодим щастя, міцного здоров’я. Буханець, як оберіг,залишався для молодих, вони ним не ділились (с.Чоповичі). В родинах нареченого та нареченої пекли калачі, а потім ними обмінювались. До калачів свахи додавали шматок сиру і кусок полотна. Також виробляли подвійні хлібці ( подібні до пирогів ), обв’язували їх червоною стрічкою і молода несла їх до свекрухи.

Цікавим є момент весілля, коли заміжні жінки ( дві з родини, які добре живуть ) здійснювали обряд завивання молодої в молодицю. Наречена сідала на подушку, покриту килимом, мати знімала віночок нареченої і вельон, кропила голову водою, посипала житом і благословляла тричі. Тоді близькі заміжні родички, а не молодий, накладали весільну хустку і зав’язували під молодицю, таким чином приймаючи її до свого жіночого молодичого гурту ( села Скурати, Заліське ).

Через тиждень після весілля батьки молодого разом з найближчими родичами та молодими йшли до батьків молодої дякувати за невістку.Для цього мати молодого пекла певну кількість пирогів, з якими вони йшли до сватів.Гостина відбувалась за участю близьких родичів молодої.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Весілля У 2 т.- Київ: Наукова думка,1970.- Т.1,2.
  2. Вовк Ф.Студії з української етнографії та антропології.- Київ,
  3. Пашкова Г.Етнокультурні зв’язки українців та білорусів Полісся.-Київ «Наукова думка»,1978.
  4. Цапун Р.Сербинівське весілля, Рівне, «Перспектива», 2004.

Упорядник та редактор методист обласного Центру народної творчості

Н.І. Русакова

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Анонс